На території Залізців люди поселилися здавна, про що свідчать археологічні знахідки - скарби знарядь праці та прикрас доби пізньої бронзи. Письмо - Її згадки в історичних джерелах про поселення зустрічаються з 1483 року. В часі польської окупації Галичини в XV ст. Залізці разом з довколишніми селами належали до розлогих олеських маєтностей. На початку XVI от. польський король Зиґмунт І подарував ці землі подільському воєводі Мартинові Камінецькому, який тут збудував замок. Він був оточений високими палами з кам'яним муром і мав важливе на той час стратегічне значення. Цей замок, збудований з каміння і цегли, був простою прямокутною будівлею з чотирма крилами. На трьох наріжниках підносилися триповерхові башти зі стрільницями. В північно-західному крилі в'їздова брама, над якою ще до 1920 року було видно кільце для спускання підносного мосту. По правій стороні від входу до брами висока п'ятибічна башта, напів зруйнована. На ній, на фронтовій стороні, здолини викуті в камені старі Герби; Пілява і Одровонжа. З другої сторони на самім вершку герби: Пілява, Порай і Рожа. Обводові мури знищені до споду в багатьох місцях. Всередині — всі мешканеві крила цілковито зруйновані, розбиті разом з південною баштою і завалені грузом.

Населення, що поселилось біля замку, назвали Новими Залізцями, а давне, розміщене на протилежному, правому березі Серету — Старими Залізцями. В долині річки споруджено великий став. Щоб забезпечити приплив населення, Мартин Камінецький звільнив у 1516 році мешканців на чотири роки від податків. Того ж Залізці стали містечком. У 1520 році надано їм магдебурське право...

Петро Чоловський пише, що син Мартина, а відтак внук Станислав вробили з замку важливий оборонний бастіон проти татарських наїзників. З середини XVI ст. до певної міри розвинулися в Залізцях ремесло і торгівля. При кінці XVI ст. населення відробляло 2 - 3 дні на тиждень панщини та виконувало інші повинності на користь дідича. При частих змінах власників погіршилося положення селян. Після Мартина Камінецького Залізці належали великим власникам Олеським, згодом — Вишневецьким і Потоцьким. Доволі частими були випадки втечі селян, у тому часі на Запорізьку Січ.